Ну, що хлопчисько? Дострибався? Все стало настільки гидотно, чо ти вперше за стільки днів взявся щось писати... Chapeau! Як кажуть наші друзі французи... Невже є щось розповісти для вічності? Не певен, але спробую...

Вчора відправив був третього любовного мейла за останні два роки черговій своїй пассії. Цей лист, мабуть, був найбільш відчайдушніший з усіх трьох, оскільки я з гіркого досвіду вже знав, що відправляючи його не зараджую справі, а остаточно її руйную... Сьогодні результат не забарився: вона під різними приводами не прийшла до бюра, та говорила телефоном лише про роботу; відповіді на смску, де я прохав її про зустріч, ясна річ, не прийшло. А сьогодні був мій останній день на роботі перед відпусткою до кінця серпня!

Думки постійно повертаються до питання самогубства – як краще його вчинити: 1) найкраще - це застрелитись, бо це є по по-військовому благородна смерть, яка рятує честь самогубці. Яка шкода що в мене немає пістолета! 2) також класний спосіб, можливо найбільш героїчний, це зробити собі харакірі якогось теплого літнього ранку в парку Buttes-Chaumont ! Розрізати собі пузо конвертиком за допомогою маленького японського меча (попередньо добре загостреного), що я купив нещодавно у китайців всього за 39 євро. Уявляю як би були здивовані поліцейські, які б прийшли забирати мого трупа... Тільки біда в тому, що я не відчуваю в собі самурайської сили духу, яка б дозволила мені піти на таку відчайдушну смерть... Очевидячки я ще мало страждаю, мені потрібно ще більше жару за халяви, ще більше дзябликів у печінку! 3) Відносно добрий і надійний спосіб це зістрибнути з даху якогось хмарочосу; але ажніяк не з Ейфелевої вежі чи башти Монпарнасу – бо це є звичайнісінький несмак... Отже, справа лише за тим щоби знайти підходящий хмарочос, яких є добіса в Парижі і, особливо, в передмістях. А, ось, стрибати треба обов’язково вночі, щоби випадково не звалитись на голову якомусь перехожому та не забрати його на той світ із собою. Ну, я не знаю чому я до сих пір так не зробив, адже цей варіант найбільш «дешевий та сердитий»... 4) варіанти вішатись, топитись, труїтись, кидатись під потяги мені не подобаються, бо є неестетичними, часто ненадійними та гідними лише повних лохів...

Ще є одна штука, що турбує мене перед самогубством. Це ж та сука може подумати, що я вкоротив собі віку від нещасливого кохання до неї. Та й сусіди, знайомі та колеги узнають про цю дебільну версію, бо ж вчора я залишив красномовне письмове свідчення мого розумового затьмарення. Після відкидання коньків буде важкувато висувати контраргументи на різні інсинуації... От бордель! Неправда - я ніколи не замочу себе улюбленого з-за якоїсь шмаркачки (навіть дуже смазливої), а - лише відповідно екзистенційним філософським міркуванням та після зваженого раціонального розрахунку... А як же інакше?! Треба завжди чинити правильно, згідно власної совісті! Так нас вчила «Батьківщина»-Партія! А совість мені зараз підказує : «Братело, давай краще забухаємо, а потім підемо баєньки... адже завтра субота і тобі треба знову йти на роботу, бо сьогодні ти пускав пузирі за цією дурепою і  не дописав звітів для свого улюбленого шефа перед відпусткою!» Отака халепа, люди добрі!

Сьогодні вранці цей журнал мені видався занадто вже депресивним.
Пробую виправити ситуацію...
День почався непагано. Я дозволив собі запізнитись на роботу на 2 години, але шеф запізнився на 3 години - тому нічого не помітив!..
На дворі спека, а в офісі прохолода, комп, інтернет, клієнти не дзвонять... Тиша і спокій :) Відпустка не за горами...
Ляпота!

І сказав я собі на третій день:
"Нехай буде в мене ЖЖ !", -
і побачив я, що це було добре...